Словесность

[ Оглавление ]






КНИГИ В ИНТЕРНЕТЕ
   
П
О
И
С
К

Словесность


Наши авторы в переводах:
Алексрома
Переклав Андрій Павлишин



Приголомшення світлим майбутнім

Потрясение светлым будущим

Перевод на украинский.
Опубликовано в интернет-журнале "Ï".




26 комісарів технореволюціï

У 1970-му році побачила світ книга Олвіна та Гейді Тоффлерів "Future Shock" ("Приголомшення майбутнім"), яка миттю стала в Америці національним бестселером. У цій книзі й у випущеній слід за нею "The Third Wave" ("Третя хвиля") автори пророче віщували швидке завершення "холодноï війни" і переможний прихід слідом за нею інформаційноï ери або, іншими словами, третьоï хвилі - "епохи знань" (перша хвиля була аграрною, друга - індустріальною).

У вересні 2000-го року американський часопис Business 2.0 вирішив відзначити ювілей "Приголомшення майбутнім" черговим прогнозом на ті ж 30 років, і залучив до цього як самого Тоффлера, так і цілу групу експертів, яка складається з 25 видатних бізнесменів, політиків, шоу-менів, культурологів, соціологів, інвесторів, бізнес-консультантів, учених, винахідників і аналітиків. Поміж членами цього поважного товариства можна, скажімо, зустріти, репера Ice-T, котрий уславився альбомом "Вбивця поліцейських", продюсера "Термінатора-2" Леррі Казаноффа, електронного магната номер один Білла Ґейтса, загрузлого в науці колишнього спікера конгресу Ньюта Ґінґріча, господаря порталу Internet.com Алана Меклера, кавалера Національноï технологічноï медалі Рея Курзвейла - винахідника синтезатора мови - і головного вченого лабораторій Г'юлетт-Пакарда Стенлі Вільямза.

Таким чином, перед нами не просто групка мрійників, але потужний конгломерат людей, котрі тримають у руках технологічні й фінансові ключі від майбутнього. За словами Алана Кає з лабораторіï Xerox PARC, "найнадійніший засіб пророкувати майбутнє - це творити його". І ці люди не кидають футуристичних прогнозів на вітер, а підкріплюють ïх мільярдними фінансовими вливаннями або амбіційними техногенними проектами. У своïх прогнозах вони відштовхуються від проектів, які сьогодні перебувають у стадіï наукового або технічного опрацювання, а через декілька років будуть запущені в масове виробництво.

Яке майбутнє готують нам технократи? Сказати - майбутнє в рожевих барвах - буде неточно. Радше, в ядуче-рожевих. Це утопія, доведена до технічного абсурду.

Отже, розпочнемо твір на тему "Як я провів літо 2030-го року".

Незадовго до початку космічноï ери на Землі великий фізик Енріко Фермі сформулював парадокс, згідно з яким, якби існували неземні цивілізаціï, подібні до земноï, вони за кількадесят тисяч років технічного розвитку, темпи якого зростають за експонентою, змогли б спільними зусиллями колонізувати увесь Всесвіт, але це суперечить тому, що ми не зіштовхуємося з ïхньою присутністю в нашій зоряній системі.

У знаменному для прориву людини в космос 1961 році американський астроном Дрейк вивів формулу для підрахунку гіпотетичного числа цивілізацій, що підтримують між собою міжзоряний зв'язок. За найскромнішими розрахунками, тільки в нашій галактиці мало б бути кілька таких цивілізацій. Формула Дрейка окрилила астрономів на пошук сигналів неземних цивілізацій у рамках програми SETI, проте 40 років активного прослуховування космічного ефіру не принесли втішних результатів і лише підкреслили нерозв'язність парадоксу Фермі в рамках узвичаєного світогляду.

На відміну від райдужних прогнозів проникнення в мікрокосм, перспективи освоєння космічного простору не виглядають настільки захоплюючими. Польоти до дальніх зірок, якими марили фантасти усього світу в середині ХХ століття, у найближчі 30 років навряд чи здійсняться. Космічна техніка буде виконувати роль бездротового комутатора для планетарноï кібер-мережі. У якості супутників зв'язку використовуватимуть усе ті ж надмініатюрні нано-комп'ютери, які розпорошуватимуть у космосі в мільйонних кількостях.

Завдяки генній інженеріï, клонуванню і віртуальному моделюванню людина зможе не тільки забезпечити вічне життя всім нині живим, але й втілити концепцію "спільноï справи", запропоновану сто років тому російським філософом Васілієм Фьодоровим, - оживити мертвих людей. За твердженням Роба Ґлейзера, піонера мультимедійноï технологіï, котрий керував розробками компаніï Майкрософт у цій галузі, у найближчому майбутньому стануть можливими ток-шоу за участю повернутих до життя мислителів і політичних діячів. Уявіть собі, наприклад, шоу, в якому оживлені Марія Антуанетта, Карл Маркс, Абрагам Лінкольн і Нікіта Хрущов будуть обговорювати переваги та хиби американськоï демократіï в умовах ґлобальноï мережі.

Поняття "людськоï особистости" набуде іншого змісту, позаяк будь-яка людина в ґлобальній біо-мережі зможе стати будь-якою іншою людиною, групою осіб або всеохопною колективною свідомістю.

Віртуальна реальність у XXI сторіччі існуватиме не в комп'ютері, а безпосередньо в голові людини. Вживлені у мозок наноботи, що про них йшлося вище, дозволять гасити сигнали, які надходять через органи відчуттів людини з реального світу, і заміщати ïх сигналами, які відповідають конкретним обставинам віртуальноï реальності. Принципову можливість таких маніпуляцій свідомістю довели вчені з Інституту Макса Планка в Німеччині, котрі розробили "нейронний транзистор".

Таким чином, у людини буде повне відчуття присутности в іншій реальності. Ми зможемо не тільки побачити і почути віртуальну реальність, як зараз ми бачимо ïï на екрані монітора і чуємо крізь динаміки, але й відчути ïï усіма органами чуттів - поторкати, понюхати і "спробувати на зуб". При цьому бездротове сполучення мозкових наноботів усіх людей у єдину мережу забезпечить можливість існування єдиноï реальности, в якій віртуальні люди - електронні моделі реальних людей - зможуть зустрічатися і спілкуватися між собою (прообраз такоï мережевоï реальности можна побачити на сервері worlds.com). Наприклад, випадково зустрівшись із своïм другом у віртуальній реальності на якій-небудь планеті X, ви можете домовитись про конкретну зустріч з ним через дві години в реальному сквері навпроти вашого будинку.

Або, навпаки, познайомившись із дівчиною на вулиці, ви можете призначити ïй побачення у віртуальному ресторані "Арарат" на однойменній віртуальній горі. Зрозуміло, що при цьому вам не доведеться розплачуватися за віртуальне шампанське реальними грошима. Імовірніше за все, гроші втратять свій сенс як засіб обігу і будуть замінені чимось іншим, ціннішим для інформаційного суспільства, аніж шматочки паперу, номінально забезпечені "дорогоцінними" металами, які також втратять свій сенс, набутий в аграрно-промислову епоху.

Один із головних показників якости життя людини - відсоток часу, який вона може присвятити своïм захопленням і розвагам. У найближчому майбутньому життя буде звільнене від буденщини. Дрібні господарські справи, скажімо, прання, приготування ïжі чи прибирання, що ïх до середини ХХ сторіччя виконували жінки, а тепер значною мірою - побутові електроприлади, будуть здійснювати багатоцільові роботи. Чи буде людина як і раніше працювати, а чи зможе перекласти всю чорнову роботу на "розумні машини", із певністю сказати поки важко, проте вже зараз зрозуміло, що саме поняття "робота" кардинально зміниться. Ефективність праці визначатиметься не стільки економічними вигодами, скільки обсягом затраченого часу. Час, схоже, стане в майбутньому загальною цінністю, позаяк в межах планети він має універсальну щільність.

Теорія відносности припускає уповільнення часу, але в найближчому майбутньому не передбачається можливости розтягнути час, щоб за інших рівних умов одержати змогу робити за одну секунду більше логічних операцій. Людина може збільшити швидкодію комп'ютера або розширити можливості мозку за рахунок електронних імплантів, і це підвищить якість прийнятих нею рішень, але в будь-якому випадку внаслідок біологічних особливостей існує обмежене число рішень, які людина може прийняти і здійснити за одиницю часу.

Розваги майбутнього - це настільки багате поле для фантазіï, що навіть страшно подумати, до чого можуть дійти витончені віртуальні гедоністи. З упевненістю можна стверджувати тільки те, що техніка майбутнього дасть людині можливість не тільки повнокровно насолоджуватися віртуальною реальністю, але й "залізти в шкіру" іншоï людини, як це було продемонстровано у фантастичному фільмі "Усередині Джона Малковича", аби випробувати усе, що відчуває реципієнт. Можна легко собі уявити, наприклад, кіно майбутнього: глядач зможе вибрати собі будь-якого актора з фільму і безпосередньо переживати емоціï його героя.

Зрозуміло, що для керування новим суспільством знадобиться новий уряд. Сьогодні у всіх краïнах, незалежно від форми державного правління, органи влади формуються і діють за адміністративно-територіальною ознакою. У кожному населеному пункті є власні органи управління, під юрисдикцію яких підпадають усі громадяни, котрі мешкають в цьому пункті, незалежно від етнічних, культурних, вікових, релігійних та інших приналежностей.

У ґлобальній електронній мережі географічні розбіжності мають мінімальне значення, тому суспільство майбутнього, об'єднане такою мережею, буде кероване органами, сформованими за ознакою спільности інтересів. Наприклад, та чи інша релігійна група матиме єдиний уряд, юрисдикція якого поширюватиметься на всіх членів групи, незалежно від місця ïхнього проживання, а в окремо узятому місті діятиме безліч урядів "за інтересами", не підпорядкованих одному загальному центрові. Таким чином, неминуче відбудеться ерозія національних кордонів за прикладом того, як це зараз відбувається в краïнах Европейського Співтовариства.

Ба більше, людина здобуде можливість формувати для себе уряд на власний смак. Щоб було зрозуміліше, про що йдеться, уявіть себе громадянином не однієï (максимум двох), а всіх краïн світу водночас - тоді у вас буде змога обирати за бажанням у певній краïні певні соціальні блага і послуги. Наприклад, ви можете вирішити купити будинок у Монако, заплатити за нього в Росіï, а продати в Болівіï (або де буде вигідніше), одержати освіту у Франціï, відкрити бізнес на Кіпрі, закрити той сам бізнес у Росіï, одружитися в Африці, розлучитися в Голландіï, лікуватися у Швеціï, віддати дітей у ясла в Америці, одержувати пенсію в Австраліï. В принципі, усе це досяжно й сьогодні - купити громадянство можна практично в будь-якій краïні, йдеться лише про ціну, але те, що сьогодні здобувається із великими затратами фінансів, часу і фізичноï енергіï, завтра вирішуватиметься натисканням кнопки або навіть простіше - достатньо буде поруху мізинця в повітрі.



Репортаж із петлею гістерезису на шиï

Отже, ви ознайомилися з узагальненими тезами 26-ти прогнозів. Ці прогнози особливо цікаві тим, що автори писали ïх одночасно, незалежно один від одного, і що в них помітно безліч спільних рис і деталей. Згадаймо легенду про переклад юдейськоï Тори на грецьку мову. Його у третьому сторіччі до нашоï ери здійснювали сімдесят два перекладачі, котрі, не спілкуючись один з одним, видали однаковий текст, який назвали "Септуагінтою" і згодом канонізували як Старий Заповіт. Схоже, через дві тисячі років ми маємо перед собою Біблію Майбутнього - своєрідний новітній заповіт 26-ти техномагів.

Пророцтва техно-бібліï дійсно вражають. Якщо вони збудуться, світ майбутнього відрізнятиметься від сучасного приблизно так, як цивілізація 2000-го року відрізняється від кам'яного віку. Можна уявити собі, якими очима дивилася б на наше індустріальне суспільство первісна людина. Називаючи свій футурологічний прогноз "Приголомшення майбутнім", подружжя Тоффлерів засновувалося на тому, що центральна нервова система людини була сформована в процесі еволюціï, яка почалася задовго до виникнення цивілізаціï і тривала багато тисяч років. Темпи еволюціï значно нижчі, аніж темпи технічного прогресу, причому еволюція відбувається з незмінною швидкістю, тобто лінійно, а технічний прогрес зростає за експонентою.

Коли я переказав зміст " Приголомшення майбутнім-2" у прямому ефірі російського радіо в Нью-Йорку, першою реакцією слухачів було слово "апокаліпсис" - поняття, яке відображає концепцію двотисячолітньоï давнини. У нашому сприйнятті історичного часу існує щось на кшталт петлі гістерезису: про майбутнє ми судимо за минулим, про минуле - за сучасним (тобто, з позицій втіленого майбутнього).

Що не кажіть, а описана картина майбутнього дійсно навіює асоціаціï з біблійними пророцтвами про кінець днів. Нагадаємо, що апокаліпсис містить погану новину і гарну. Новина погана: переважна більшість населень Землі загине в результаті страшноï катастрофи планетарного масштабу. Новина гарна - після катастрофи відбудеться воскресіння усіх мертвих, і на Землі щасливо запанує тисячолітнє Царство Боже: "...і смерть і ад дали мертвих, що в них... А хто не знайшовся написаний в книзі життя, той укинений буде в озеро огняне". Справді науковий підхід: оживлені будуть не усі, а тільки ті, хто занесений у базу даних.

У перекладі на біблійну мову історія останніх 50-ти років звучить приблизно так: "І побудували вчені мужі ракети міжконтинентальні, і спорядили ïх боєголовками ядерними, хемічними і бактеріологічними. Вручили вони ті ракети політикам своïх краïн, і політики возрадувалися, і стали бряжчати зброєю масового ураження, погрожуючи гарантовано знищити один одного десять разів поспіль. Але вчені почали благати: "Не губіть, почекайте з ядерною зимою, не час ще на червону кнопку натискати, ми ще технологію оживлення мертвих не розробили. Клонований агнець Доллі вже сьому печать з генетичноï книги життя зняв, залишилося одне -живому трупові пам'ять повернути. Дайте нам ще кілька мільярдів доларів і тридцять років на загальну справу, заради Христа".



Неусвідомлена воля народу

Якщо полишити осторонь теологічні пошуки і звернутися до доказовішого науково-історичного підходу, картина майбутнього в люмінесцентному світлі минулого не набагато зміниться. Упродовж багатьох сторіч людина як біологічний вид прагнула до ґлобального об'єднання в надособистісне соціальне утворення (державу) з ïï наступною територіальною експансією в напрямку світового панування. Історія розвитку людського суспільства зводиться до історіï зародження, розквіту й загибелі великих і малих імперій, які мали на меті підпорядкувати собі світ у відомих ïм межах.

Усі ці імперіï врешті-решт розпадалися, але характерно, що кожна нова спроба призводила до дедалі значніших результатів. Так, Наполеон перевершив у своïх амбіціях й досягненнях римських імператорів, а Гітлер і Сталін набагато перевершили Наполеона. При цьому покалічені на будівництві імперіï покоління кляли виконробів-тиранів, але ïхні діти й онуки не були настільки категоричні в оцінках. Джинґіс-хан, який до ноги винищив кілька народів, увійшов у легенди і сприймається сьогодні як "геніальний керманич, що вписав блискучі сторінки у всесвітню історію".

Узурпатор Наполеон ще за життя став культовою фігурою серед европейського інтелектуального бомонду. Адольф Гітлер розв'язав війну, у якій загинуло понад 50 млн. осіб. А через 55 років після жалюгідноï смерті його ім'я названо першим за результатами електронного голосування в опитуванні часопису "Тайм" на тему "людина тисячоріччя" (скандал вдалось затушувати, і людиною тисячоріччя було офіційно проголошено Альберта Айнштайна).

Можливо, невдачі у створенні єдиноï "сім'ï народів" пояснювалися не явною хибністю мети, а недостатністю засобів ïï досягнення. Головним лихом імперій минулого була відсутність адекватних засобів зв'язку, що забезпечують швидку і надійну комунікацію між центральними та місцевими органами влади. Основне значення при цьому має не тільки швидкодія і пропускна здатність ліній зв'язку, але й достовірність переданоï ними інформаціï. Як приклад можна згадати колишній СССР періоду його розпаду (70-80-ті роки минулого сторіччя): у центр свідомо надсилали з місць неправдиві дані, із завищеними показниками і "розфарбованими" у веселкові кольори. Велике значення для імперіï має також єдина державна мова як уніфікований код повідомлення. І як тут не згадати, що одним із перших питань, піднятих націоналістами окраïнних республік на хвилі перебудови, було питання про скасування обов'язкового вивчення російськоï мови в школах. Усе за легендою: забери в людей спільну мову - позбав ïх зв'язку - і вони ніколи нічого разом не побудують.

Наприкінці ХХ сторіччя було розшифровано генетичний код біоорганізму. Можливо також, що слідом за цим у XXI сторіччі нам стане відомо щось на кшталт генетичного коду соціальноï організаціï живих істот. Мурахи будують мурашник, а не стільники тільки тому, що вони мурахи, а не бджоли. Подібно до цього, може виявитися, що людство із важко пояснюваноï з погляду логіки завзятістю знову і знову намагається ціною мільйонних жертв побудувати всесвітню імперію тільки тому, що нічого більше воно побудувати не здатне.



Що на гадці у ґлобального мозку?

Якщо вважати ґлобалізацію свідомости неминучою, то опір цьому процесові не тільки марний, але й безглуздий. Уявіть собі, що мурахи досягли таких висот технічного прогресу, що можуть побудувати стільники і наповнити ïх медом. Теоретично це завдання здійсненне, але навіщо, питається, мурахи будуть це робити? Щоб нагодувати бджіл, а самим померти від голоду?

Концепція єдиноï світовоï свідомости відлякує сучасну людину насамперед тим, що в центрі ïï нам уявляється якийсь всевидючий і усемогутній Великий Брат, котрий контролює і спрямовує кожен крок окремих індивідів. Але чи аж так потрібен Великий Брат єдиній свідомості? Як ми знаємо, у людського мозку немає єдиного центру, так само як немає єдиного центру у всесвіту або у всюдисущого Бога. Людині не потрібно уряду, поки вона знаходиться у своєму будинку: необхідність в органах влади виникає тоді, коли людина виходить за поріг у навколишній світ і вступає у соціальні стосунки з іншими людьми. За аналогією, планеті, об'єднаній в один спільний дім, без держав і націй, не буде потрібен світовий уряд. Ґлобальна мережа дозволить також легко усунути мовні бар'єри за допомогою умонтованих у мозок кібер-перекладачів, а звідси - рукою подати до побудови віртуальноï вавилонськоï вежі.

На питання - як побудувати єдиний біоорганізм, теоретично відповісти порівняно легко. Набагато складніше відповісти на запитання "навіщо". Відповідь, очевидно, варто шукати в культурних традиціях цивілізаціï, виходячи з того, що саме культура дає людині найповніше відчуття мети. Технічний прогрес сам собою не робить людину щасливішою і не наближає ïï до розуміння сенсу життя. Культура - це надреальність, з висоти якоï людина дивиться на життя, щоб точніше визначити моральні орієнтири прямування в майбутнє. Антикультура в цьому не виняток і також виконує роль шляховоï розмітки: культура каже "йди сюди", антикультура - "туди не ходи". Завдяки культурі як суспільному явищу людина корелює девіаціï свого особистого шляху із маґістральними напрямками соціуму.

Наприкінці другого тисячоріччя склався унікальний симбіоз технологіï та культури, що був названий "віртуальною реальністю". Унікальність цього явища полягає в тому, що донедавна культура спорадично містила в собі окремі технічні нововведення (наприклад, у музиці з'являлися усе нові й нові механічні й електронні інструменти), і тільки з появою віртуальноï реальности ситуація радикально змінилася: тепер уже технологія містить у собі ВСЮ культуру. На тому самому компактному диску записується і художнє зображення, і музика, і текст, щоб усі музи злилися у віртуальному екстазі в єдину мультимедійну сутність під назвою "електронна гра".

Будь-яка вища мета повинна неминуче замикатися на собі і не служити нічому іншому, крім самодосягнення, інакше це буде не кінцева мета, а проміжна. У світлі цього, вищою метою технологіï і культури, злютованих воєдино у віртуальній реальності, виступає саме зовнішньо безцільна гра. Людина майбутнього - це homo ludens, "людина, що бавиться", за виразом, запозиченим у братів Струґацьких [точніше, у голландського культуролога Гейзінги. - Прим. перекл.]. Мета гри - вихід в іншу реальність, для того, щоб створити в ній новий всесвіт і стати в ній богом. Задумайтеся: що може бути величнішим за ці плани і де ще ïх можна втілити, як не поза межами нашого світу?

У науковому пошуку людина засновується на тому, що нерозв'язних парадоксів не буває - бувають неправильно поставлені завдання. Проте, може виявитися, що парадокс Фермі був правильно сформульований, але його розгадка лежить поза межами науковоï доктрини і перебуває в області метафізики. За чотири сторіччя до Фермі інший видатний мислитель, його співвітчизник Джордано Бруно у книзі "Про безмежність, всесвіти і світи" висловив ідею про те, що у всесвіті існує безліч населених світів, але для блага істот, що ïх населяють, Бог вчинив так, щоб вони між собою не спілкувалися. Якщо розглянути це твердження у площині викладених вище прогнозів на майбутнє, парадокс Фермі розв'язується відсутністю у високорозвинених цивілізацій космічноï експансіï. Замість експансіï вшир - розповсюдження у просторі - цивілізація, яка досягла стадіï єдиноï свідомости, розвивається всередину - у напрямку освоєння інших реальностей. Зрозуміло, що ми не зможемо одержати сигнали від потойбічних цивілізацій, поки самі не вийдемо на "той бік".

Освоєння не скованоï фізичними законами віртуальноï реальности обіцяє набагато більше, аніж чисто механічне проникнення (експансія) в ізотропний космос - це рівнозначно дилемі: випити келих вина чи занурити в нього палець? Ми ще навіть не почали освоєння віртуальноï реальности - ми тільки несміливо експериментуємо з ïï властивостями, відтворюючи в ній звичний нам світ з усіма його "принадами": категоричними імперативами, домінуванням природних законів, уподобанням до місця і часу, боротьбою за виживання і насильством над особистістю. Нас несподівано випустили на волю і дали повну свободу дій - ми стали будувати золоту модель іржавоï клітки, із якоï вийшли. І все-таки є надія, що, набавившись із кліткою, ми візьмемось за спорудження віртуального Храму.



Чи збожеволіє людство ґлобального розуму?

Чи стане ґлобальна біомережа справді ґлобальноï? Чи пошириться вона на усіх без винятку жителів планети, а чи замкнеться на так званому "золотому мільярді" - мешканцях технологічно розвинених краïн? З новітньоï історіï ми знаємо, що високорозвинені техно-держави не поспішають ділитися своïми досягненнями з краïнами, які розвиваються, і віддають перевагу використанню ïх як сировинних придатків і полігони для шкідливого виробництва. Якщо ця тенденція збережеться в найближчому майбутньому, світ, найімовірніше, розділиться на ґлобальну "світову свідомість" і безліч дрібних рефлекторних "підсвідомостей".

Як свідчить досвід, людина може ефективно приймати оперативні рішення, активно задіюючи ресурси свого мозку усього на кілька відсотків. Якщо припустити, що ґлобальний мозок буде створено за образом і подобою індивідуального, "золотий мільярд" візьме на себе логічну функцію мислення, а інша, більша частина світу буде виконувати роль душі, що впливає на емоціï і настроï. Зрозуміло, що в цьому випадку в інтересах "золотого мільярда" душа буде підтримувати свій несвідомо-інтуïтивний апарат на рівні задоволення потреб, мінімально достатньому для відчуття побутового комфорту (це відбувається уже сьогодні, коли розвинуті краïни надають біднішим гуманітарну допомогу).

Правдоподібно, сильні світу цього не будуть насильно підключати самобутні малі народності до ґлобальноï мережі шляхом розпилення, скажімо, де-небудь над Непалом сотень гекалітрів нано-ботів. Для цього можуть існувати принаймні дві причини. По-перше, ґлобальний мозок не захоче перекладати з несвідомого у свідоме несуттєві для його оперативного функціонування депресивні проблеми, подібно до того як сучасна людина воліє не замислюватися, приміром, про смерть, поки та не постукає ïй у двері. По-друге, світ досяг певного ступеню гуманізму, що уже сьогодні, наприклад, не дозволяє наддержавам вирішити проблему голоду в Африці шляхом винищування голодуючих, як це колись зробили більшовики на Поволжі. Проте, як показує світова практика, гуманізм не стає і навряд чи стане в майбутньому всеосяжним і безмежним. Скоріше за все, ґлобальний мозок з певністю міститиме в собі найбільш гідних з його точки зору осіб, а інші будуть залучені побічно. Тобто, існуватимуть два рівні ланцюгів підключення - верхній і нижній, - що загалом відповідає теперішній соціально-економічній біполярності Північ-Південь. Можна достеменно сподіватися на одне, що силові центри в майбутньому не будуть загрожувати винним ракетами, або душити ïх блокадою, а просто відключать ïх від ґлобальноï мережі.



Міркування біля розбитоï машини часу

У всіх народів різне ставлення до минулого і майбутнього. Американці рідко згадують про минуле і замислюються над майбутнім, радше піклуються про сучасне, але якщо згадують, то тільки добрим словом, і якщо зазирають уперед, то з оптимізмом. Японці з пієтетом ставляться до духів предків й обожнюють мріяти про майбутнє, яке уявляють у яскравих і веселих технологічних тонах. Західні европейці відчувають ностальгію за минулим і з побоюванням очікують майбутнього.

Що стосується росіян, то неодноразово висловлювані з високих трибун обіцянки світлого майбутнього знецінили саме це поняття. Смертельного удару по російському оптимізмові завдала власне сама комуністична партія, яка проголосила волюнтаристичними своï ж плани щодо побудови комунізму до 1980-го року. Якщо в когось ще жевріла надія на краще, вона померла після розпаду СССР, коли замість жаданого вільного підприємництва в краïні запанував бандитський "беспредєл", а замість демократіï - влада олігархів. Сучасній російській людині, схоже, набридло копирсатися в минулому і набридли заклики працювати задля майбутнього - вона живе дійсним, славно розважаючись і не думаючи про важке похмілля.

Від кінця 80-х років, коли стало зрозуміло, що комуністична імперія неминуче розвалиться, росіян зусебіч переконували, наче побудоване ними суспільство, в основі якого лежить підпорядкування особистости колективній волі й однодумність, - це історична помилка, що воно нічого не варте і чим швидше воно помре, тим краще. І от тепер у передових краïнах Заходу, які найбільше виступали проти російськоï комуністичноï моделі, будується, по суті, щось подібне, тільки під іншою назвою, гуманніше і на незрівнянно вищому технічному рівні.

Перед тим, як запускати нову модель автомобіля в серійне виробництво, обов'язково проводять випробування на міцність. Зовні це виглядає так: нефарбовану, мінімально оснащену машину обплутують датчиками, саджають у неï манекенів, розганяють до граничноï швидкости і вдаряють об сталеву стіну. Незалежно від результату - розіб'ється машина вщент чи ледь зімнеться - експеримент можна вважати вдалим, оскільки будь-який результат однаково важливий. Конструктори вивчають результати і доводять модель до пуття. Зміцнити бампер, підтягти двері, пом'якшити рульове керування, відреґулювати гальма, удосконалити паси безпеки, передбачити підставки для склянок, встановити стереосистему (щоб замість маршів крутити "попсу"), телевізор, систему супутниковоï навігаціï, приладувати комп'ютер, підключити його до мережі - і можна випускати диво техніки на дороги. Тепер уявіть собі, що в новенькій, виблискуючій фарбою машині з комфортом ïдуть безтурботні пасажири і, проïжджаючи повз понищену та заіржавілу випробувальну модель у кюветі, сміючись вказують пальцем на манекени, які вивалилися з вікна. По суті те ж саме відбулося з Совєцьким Союзом, із тієï тільки різницею, що у випробуваннях моделі майбутнього замість манекенів брали участь живі люди, а результатами скористалися ті, хто говорив, наче початкова конструкція машини помилкова, отож ïï й зовсім немає раціï випробовувати.

Варто окремо зауважити, що історія не обдурила передових будівничих світлого майбутнього: пристрасні ентузіасти своєï справи щиро вірили в те, наче будують новий світ не для себе, а для своïх дітей. Так воно й трапилося: діти й онуки комуністичних виконробів майбутнього на чолі з нащадками Сталіна і Хрущова були винесені долею на хвилю еміґраціï і тепер вже в іншій півкулі пожинають плоди новоï революціï з техно-людським обличчям. Вражає також і передбачливість самого "батька народів": адже це йому належала ініціатива створення "усесвітнього мозку" за схемою генсек-політбюро-пленум, який уже упродовж 55-ти років доволі ефективно функціонує в теперішній столиці світу на березі Іст-Рівер (і це не фантазія в стилі сорокінського "Блакитного сала").

Але полишимо цікаві аналогіï та повернімося до реалій сьогодення. Технологічні перспективи Росіï на майбутнє невтішні. Коли батько кібернетики Норберт Вінер відвідав у 1960 році СССР, він відзначив: "Вони відстають від нас в апаратурі - не безнадійно, а трохи. Вони випереджують нас у розробці теоріï автоматизаціï". За минулі 40 років Росія не тільки значно відстала у технологіï, але й втратила пріоритет у побудові теоретичних основ. Від початку 80-х років державне субсидування наукових досліджень скорочувалося в Росіï катастрофічними темпами. За даними ESTO - міжнародноï організаціï, яка спостерігає за науково-технічним прогресом у Европі, - 1997 року витрати на науку склали в Росіï менше третини від рівня 1990 року. У той же час у США безупинно росли урядові "ґранти", які виділяють дослідницьким лабораторіям на цільові проекти. Саме завдяки бюджетним вливанням було здійснено такі широкомасштабні американські проекти, як Інтернет і геном людини. До кінця 90-х років ці проекти "розкрутилися" за рахунок держдотацій до такого рівня, що стали привабливими для приватних інвесторів й одержали подальшу фінансову підтримку.

У Росіï становище з новими технологіями в 2000 році невтішне: за останні 20 років рівень упровадження технічних інновацій у виробництво впав від 60-70 до 5 відсотків. Перспективи розвитку науки також не обнадійливі: немає ні засобів, ні устаткування, ані кадрів. Від 1991 року і досі рівень зайнятости в російських лабораторіях знизився на 52 відсотки, причому швидше за все зменшувалася чисельність "різноробів науки" - технічного складу: ïхнє число зменшилося втричі. "Відплив мізків", усупереч узвичаєному уявленню про повальну втечу з краïни вчених, відбувався переважно внутрішніми каналами - у вітчизняні бізнес-контори. Число російських учених, котрі працюють за контрактами за кордоном, згідно з даними CSRS (Центру наукових досліджень і статистики), складає не більше 5000 (близько третини - фізики) при загальному показнику зайнятости в науці понад 900 тисяч осіб.

За числом персоналу, зайнятого науково-технічними розробками - 143 на 10 000 населення - Росія дотепер залишається на рівні передових технічно розвинених краïн. Незважаючи на всі негаразди останніх років, у краïни зберігся значний науковий потенціал в галузі фізики, астрономіï, космічних досліджень, біологіï, хеміï, нових матеріалів і математики. Сьогодні у Росіï, завдяки зростанню світових цін на нафту, з'явилася принципова можливість фінансування науково-технічних розробок або закупівлі патентів на "високу технологію" за кордоном: у 1999 році позитивне сальдо зовнішньоï торгівлі склало 39,3 млрд. доларів США. Проте немає ніяких свідчень про те, що уряд має намір віддавати пріоритет технологіям майбутнього. Прибутки від експорту енергоресурсів майже цілком витрачаються на закупівлю за кордоном промислових машин і устаткування (32,3 млрд. доларів у 1999 році), тобто на модернізацію індустріального комплексу, який працює на ті ж видобуток і переробку нафти, газу й металів. Саме у секторах, орієнтованих на експорт сировинних продуктів, відзначається найвищий рівень технічних інновацій (у нафтохеміï та чорній металургіï). Це хибне коло - навіть не коло, а зростаюча спіраль - мало б сенс, якби працювало на майбутнє, але тепер у світі посилюється тенденція до розробки джерел енергіï, альтернативних викопним ресурсам, тобто дешевих й екологічно чистих. Російській "енерговалюті" у найближчому майбутньому загрожує значна девальвація.

Росія внаслідок невдалого історичного досвіду минулого сторіччя, зважаючи на все, не ринеться до боротьби за світове лідерство. Ще у 70-ті роки росіяни зневірилися, що вони наздоженуть і випередять Америку, у середині 80-х зродилася слабка надія скоротити відрив за рахунок конверсіï військового виробництва, на початку нового тисячоріччя Росія остаточно махнула на Америку рукою: "А пішла вона... своєю дорогою!"

Чи є альтернатива технічному розвиткові? Як показує досвід Сходу, у принципі можливе створення цивілізаціï духу. Інше питання - наскільки така цивілізація приваблива для російськоï людини, духовність якоï розвіяна вітрами технічного прогресу, що проникають із Заходу. Якою б "бездуховною" не була Америка в очах росіянина, у життєвому сенсі вона усе ж привабливіша, аніж одухотворений Непал, про що свідчать потоки еміґраціï. З іншого боку, внаслідок свого національного характеру росіяни історично завжди прагнули до єднання з іншими народами. У нарисі "Пушкін" Достоєвський писав: "До всесвітнього, до вселюдсько-братського єднання серце російське, може, із усіх народів найбільше призначене".

Сьогодні в російській душі, як і сто, й двісті років тому, зіштовхуються різноспрямовані вектори прагнення до злиття зі світовим розумом і рефлекторним самозаглибленням: блаженна "маленька людина", котра давно задихнулася на Заході у просторому техно-скафандрі "вселюдини", як і раніше вільно дихає в Росіï, із головою закутана у потерту шинель, між тим як обріï майбутнього знову й знову пломеніють над нею не чіткими орієнтирами прямування, а одіозно-проклятим питанням "Що робити?".

Завдяки великим природним багатствам у Росіï завжди була змога експериментувати з майбутнім. Експеримент, який поставила над собою Росія у 1917 році (побудова соціалізму в окремо взятій краïні), був неможливий у залежних від зовнішніх ресурсів Німеччині чи Англіï - і він у них не втілювався. У Росіï й сьогодні залишається можливість піти власним шляхом: плюнути в дзеркальні очі американським роботам, співати "старі пісні про головне" і за приписом Александра Дуґіна ловити кайф, перечитуючи розклад руху потягів неосяжними просторами Батьківщини. Цілком можливо - і дай Боже - на цьому шляху російська людина буде щасливішою від західних біомашинних організмів і зрештою збереже свою загадкову душу для чогось більшого, аніж сингулярна планетарна свідомість.

Як і будь-який "свій шлях", цей шлях цікавіший і спроможний надихнути на подвиги, але він чаïть у собі більше непередбачених небезпек, аніж пряма історична магістраль. У марафонському забігу на шосе ви можете спробувати скоротити дистанцію через ліс, але немає ніякоï гарантіï того, що в цьому лісі ви не заблукаєте, або на вас не нападуть дикі звірі. Кажучи конкретно, найбільша небезпека для унікального російського шляху - позбавлення Росіï ïï природних багатств. Тобто, ресурси в Росіï залишаться, але може трапитися так, що вони втратять усяку цінність, коли Захід цілком перейде на нові джерела енергіï й нові синтетичні матеріали. І це може відбутися не пізніше 2025 року - саме таку дату визначив для відмови Америки від нафтового палива теперішній віце-президент Ел Ґор, у якого є добрі шанси стати новим президентом. Друга небезпека - культурна автаркія, що веде до деградаціï національноï свідомости (що колись трапилося в СССР). Третя небезпека - фізичне вимирання внаслідок недостатньоï турботи про тіло (уже зараз смертність у Росіï перевершує народжуваність). До цих внутрішніх небезпек варто додати ще зовнішні - ідеологічну аґресію із заходу і збройну аґресію з півдня. Йти своïм шляхом буде для Росіï зовсім не просто.



Замість висновку

Уявити майбутнє у всіх деталях неможливо, але загалом ясно одне: людина має пройти довгий шлях, а ми перебуваємо на самому його початку. Родина гомінідів виникла близько 10 мільйонів років тому, homo sapiens з'явився в цій родині 250 тисяч років тому. Якщо порівняти ці цифри із тривалістю людського життя, прирівнявши для наочности тисячу років до одного дня, виявиться, що вік наших предків - приблизно 30 років, а від миті нашого народження минуло усього вісім місяців. І дійсно, наша ґлобальна свідомість перебуває на рівні немовляти. Фактично ми тільки починаємо усвідомлювати себе як єдиний планетарний організм. Та що й казати, коли в порівняльному масштабі часу ми усього кілька годин тому дізналися про те, що живемо на звичайній планеті, а не на плоскому диску в мітичному центрі всесвіту.

Цілком можливо, у дорослішого людства не залишиться ніяких спогадів про своє несвідоме дитинство, як у нас не залишається спогадів про дитинство - тільки пожовклі світлини, на яких ми заледве впізнаємо себе. І якщо люди майбутнього не згадають про нас - чому ми повинні думати про них? Одне слово, забудьте про майбутнє, мрійте про минуле, живіть сучасним і будьте цим щасливі. До дитини вимог небагато - головне, щоб вижила. А там видно буде.



© Алексрома, 2000-2017.
© Андрій Павлишин, перевод, 2001-2017.
© Ji Magazine, 2001-2017.
© Сетевая Словесность, 2001-2017.






 
 


НОВИНКИ "СЕТЕВОЙ СЛОВЕСНОСТИ"
Семён Каминский: Тридцать минут до центра Чикаго [Он прилежно желал родителям спокойной ночи, плотно закрывал дверь в зрительный зал, тушил свет и располагался у окна. Летом распахивал его и забирался...] Сергей Славнов: Шуба-дуба блюз [чтоб отгонять ворон от твоих черешней, / чтоб разгонять тоску о любви вчерашней / и дребезжать в окошке в ночи кромешной / для тебя: шуба-дуба-ду...] Юрий Толочко: Будто Будда [Моя любовь перетекает / из строчки в строчку, / как по трубочкам - / водопровод чувств...] Владимир Матиевский (1952-1985): Зоологический сад [Едва ли возможно определить сущность человека одной фразой. Однако, если личность очерчена резко и ярко, появляется хотя бы вероятность существования...] Владимир Алейников: Пять петербургских историй ["Петербург и питерские люди: Сергей Довлатов, Витя Кривулин, Костя Кузьминский, Андрей Битов, Володя Эрль, Саша Миронов, Миша Шемякин, Иосиф Бродский...]
Словесность